Відповідно до Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до статті 6 Закону, керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному постановою Кабінетом Міністрів України від 14 квітня 1997 р. N 346.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачає, що у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п'ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п'ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України «Про відпустки» у період дії воєнного стану не застосовуються.
У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури.
Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».
У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов'язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
Отже, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надає право роботодавцю в період дії воєнного стану обмежити тривалість щорічної основної відпустки, тобто надати лише 24 календарні дні за поточний робочий рік (ч. 1 ст. 12 Закону № 2136). Це правило діяло у 2022 році та продовжує діяти в цьому році.
Водночас на період дії воєнного стану не діє вимога для роботодавця, визначена у ч. 2 ст. 12 Закону про відпустки: «Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка».
У Законі визначено право роботодавця обмежити тривалість відпустки, а не його обов'язок. Він може не застосовувати обмеження й надати щорічну основну відпустку працівнику, у тому числі за поточний робочий рік, повної тривалості.
Узагалі відмовити в наданні щорічної відпустки в період дії воєнного стану роботодавець має право лише в тому разі, якщо працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури (ч. 2 ст. 12 Закону № 2136).
За загальним правилом під час визначення тривалості щорічних відпусток святкові та неробочі дні, указані у ст. 73 КЗпП, врахуванню не підлягають (ст. 5 Закону про відпустки). Однак, відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону № 2136, у період дії воєнного стану для обрахунку тривалості щорічних відпусток вище згадана норма не застосовується.
Новини
