Право на відпочинок кожного, хто працює, гарантовано статтею 45 Конституції України. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» установлені такі види щорічних відпусток:

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

• додаткова відпустка за особливий характер праці;

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України).

По кожному виду відпусток, які підлягають компенсації при звільненні, розрахунок невикористаних днів провадиться окремо.

У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, виплачується спадкоємцям.

Отримати грошову компенсацію щорічної відпустки можливо й без звільнення з роботи. Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ч. 4 ст. 83 Кодексу законів про працю України передбачено, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Тобто, за бажанням працівника після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, 24 календарних днів щорічної відпустки, за решту днів невикористаної щорічної відпустки за цей же робочий рік йому може бути виплачена грошова компенсація. Наприклад, якщо тривалість щорічної відпустки працівника складає 31 календарний день (24 к.д. – щорічна основна відпустка і 7 к.д. – щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік 24 календарних днів, за 7 днів він може отримати компенсацію.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А I групи не належить до щорічних відпусток, передбачених ст. 4 Закону України «Про відпустки», тому на неї не поширюються наведені вище умови компенсації щорічних відпусток під час трудової діяльності такого працівника.

«Молодь голосує ногами – вона їде, бо українські виші дають неякісну освіту», «Виїжджають кращі, і вони не повернуться» – так зазвичай коментують ситуацію в палких дискусіях про те, чому молодь їде на на вчання і що це означає для України.

На жаль, найчастіше такі висновки – суб’єктивні, адже досліджень цього питання в нас проводиться дуже мало. Одне з таких досліджень виконав аналітичний центр CEDOS у рамках проекту «Міграція українських студентів до Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини: перспективи людського капіталу» (далі – дослідження).

Цей проект фінансувався Міжнародним Вишеградським фондом та Королівством Нідерландів, розпорядник коштів – Інститут державних справ (Польща). В опитуванні взяли участь понад тисячу українських студентів, які навчаються у Польщі. CEDOS поступово оприлюднює дані щодо кожної з чотирьох країн, заявлених у проекті. В статті ми зупинимося на звіті про навчання українців у Польщі, розглянемо найгарячіші питання, на які дає відповідь дослідження.

Чому українська молодь їде навчатися за кордон? 

Чи можна вважати це каменем у город українських університетів? Як свідчать дані дослідження, ні. Виявляється, для більшості тих, хто їде навчатися до іншої країни, питання якості вітчизняної освіти стоїть ледь не на останньому місці. Важливішими виявилися інші чинники (див. рис. 1).

Чому саме польські університети? 

Дослідження показало, що для багатьох це суто прагматичний вибір. Головні його причини –   порівняно низька вартість життя (цю відповідь обрали 39% респондентів), можливість навчатися зі знижкою (29%) та нижчі вимоги до вступу, ніж в інших країнах (28%).

Цікаво, що 60% українців навчаються у приватних польських вишах, де не завжди надають найякіснішу освіту. А ось поляки віддають перевагу державним університетам, –   у них навчається 91% місцевих студентів. Це важливий штрих щодо того, чи справді до Польщі їдуть навчатися найкращі й найсильніші. Очевидно, не все так однозначно.

Як свідчать дані дослідження, обираючи той чи інший польський університет, українські студенти орієнтувалися на статус закладу (44%), наявність певної навчальної програми (42%), дослухалися до порад родичів та друзів (25%) , звертали увагу на зручне транспортне сполучення з Україною (22%), інформаційну кампанію університету (20%), досвід родичів чи знайомих, які навчалися в цьому університеті (19%).

Хто їде навчатися до Польщі? 

Кількість українців, які навчаються у Польщі, постійно зростає. І не лише студентів, а й тих, хто вже закінчив польські виші (див. рис. 2).

«Дві третини респондентів (67%) не мають польського коріння, але 31% стверджує, що їхні бабусі чи дідусі народились у Польщі», – йдеться в дослідженні.

Цікаво, що кожен десятий український студент у Польщі має так звану «карту поляка». "Вона дозволяє особам польського походження отримати довготермінову візу з правом в'їзду та виїзду, можливістю знайти легальну роботу без дозволу на це і з безкоштовним доступом до освітньої системи, – зазначено у звіті дослідження. – З 2014 року власники «карти поляка» можуть також осісти в Польщі та отримати постійний дозвіл на проживання. З 2 вересня 2016 року власники «карти поляка», що осіли в Польщі, вже через рік можуть отримати громадянство. З 1 січня 2017 року такі особи можуть одержувати фінансову підтримку протягом перших 9 місяців проживання в Польщі».

Хто платить за навчання українських студентів у польських вишах? 

«Батьки» – таку відповідь дали 59% респондентів. Стипендії отримують 27%. Ще 11% українців оплачують навчання самостійно, двом відсоткам допомагають родичі.

«Відповідно до останніх даних від Міністерства науки та вищої освіти, 1857 українських студентів отримують стипендії, – зазначено у звіті дослідження. – Це понад 60% від усіх іноземних студентів, які отримують стипендії в Польщі. Найчастіше українці отримують державну стипендію (1589 бенефіціарів), ще 255 мають недержавну стипендію і 13 осіб –   стипендію від церкви».

Багато українських студентів у Польщі поєднують роботу і навчання. Так, за даними дослідження, працюють неповний робочий день або нерегулярно 59% респондентів, зовсім не працюють – 32%, раніше працювали, а тепер ні – 12%, працюють повний робочий день – 2%.

Для тих, хто хоче залишитися працювати в Польщі, робота під час навчання в університеті відкриває перспективи подальшого працевлаштування. Адже це можливість набути необхідного практичного досвіду, який, безумовно, оцінять роботодавці. Але вони так само оцінять і знання польської мови, приймаючи на роботу працівника-іноземця. І з цим не все так гладко, як хотілося б.

Результати опитування, проведеного в рамках дослідження, свідчать, що тільки 49% студентів вважають, що вільно володіють розмовною й академічною польською мовою. Тим часом саме цей рівень знання мови потрібен для здобуття справжньої вищої освіти, яке передбачає участь у заняттях, написання письмових, лабораторних робіт тощо. Ще 20% респондентів стверджують, що можуть вільно володіти польською, 21% – що знання мови їм достатньо для повсякденної комунікації, 10% відповіли, що відчувають значний брак знання мови.

Що після завершення навчання у польському університеті? 

За даними дослідження, лише 6% нинішніх студентів точно планують повернутися до України. Основні причини такого рішення – бажання жити ближче до друзів, прагнення використати отримані знання на користь України, жити у звичному культурному середовищі, невдалі спроби знайти хорошу роботу в Польщі.

Ще 22% українських студентів досі не визначилися з планами на майбутнє. Це означає, що є певні причини, які не дають їм однозначно сказати: я не хочу повертатися. На думку експертів CEDOS, Україна, правильно організувавши інформаційну кампанію, ще може вплинути на їхнє рішення. Це можуть бути історії успіху тих, хто повернувся, інформація про працевлаштування в Україні тощо.

Плани тих, хто не буде повертатися на Батьківщину, отримавши диплом польського університету, різняться. Хочуть залишитися в Польщі лише 23% , близько 24% – переїхати до іншої країни ЄС, 8% – виїхати до іншої країни за межами ЄС.

Ті, хто планує залишитися в Польщі, пояснюють це багатьма причинами. Найпопулярніші –   кращі умови для життя і є можливість заробляти більше, ніж в Україні.

Чи потрібні Польщі студенти-іноземці?

Польща останніми роками потерпає від суворої демографічної кризи, яка пов'язана з природним скороченням населення та міграцією поляків працездатного віку.

«Наслідки цієї демографічної ситуації найбільше позначаються на секторі освіти і на ринку праці, – підкреслюють автори дослідження. – Найбільш гострі та суворі наслідки цих тенденцій відчувають приватні університети, які перебувають під загрозою закриття чи принаймні серйозних скорочень. У цьому контексті, польський уряд розглядає іноземних студентів як важливе джерело потенційних студентів і, внаслідок цього, кваліфікованої робочої сили, якої бракує на польському ринку праці».

Автори дослідження цитують міністра науки та вищої освіти Польщі, який заявив на прес-конференції «Іноземні студенти у Польщі» в січні 2018: «Не існує інших варіантів, окрім інтернаціоналізації освіти в Польщі. Альтернативою є стагнація, а отже – відставання».

Попри те що студенти-іноземці потрібні Польщі і їх кількість рік у рік зростає, країна не має дієвої національної міграційної стратегії, і загальний політичний клімат не сприяє її розробці, стверджують аналітики CEDOS. «Окрім власників «карти поляка», інші категорії іноземців або іноземних студентів не отримують уваги в державній політиці, –   зазначено у звіті дослідження. – Відповідно, немає інтеграційних політик чи просто державних програм, спрямованих на іноземних студентів».

Які рекомендації для українського уряду?

Аналітики центру CEDOS наголошують: у рекомендаціях варто виходити із засадничої настанови, яка полягає в тому, що процес виїзду за кордон української молоді дуже глибокий, він пов’язаний із багатьма чинниками і не зупиниться ні через три, ні через п’ять років. Звісно, можна змиритися з цим, сидіти й страждати – мовляв, усе погано. Але можна спробувати отримати користь навіть із такої ситуації.

Головна користь для України полягатиме в тому, що її громадяни, котрі поїхали навчатися до закордонних вишів, здобудуть якісну освіту і стануть успішними спеціалістами, затребуваними на ринку праці. Отримавши закордонний диплом, вони або повернуться додому, або стануть амбасадорами нашої країни у світі.

Тому зусилля Міністерства освіти мають зосередитися на тому, аби підготувати якісну інформаційну кампанію, яка б працювала у двох напрямах, вважають аналітики центру CEDOS.

Перш за все, МОН має зробити все для того, аби допомогти охочим навчатися за кордоном обрати хороший університет і затребувану спеціальність. Майбутньому вступнику корисно знати, яке місце посідає обраний ним університет у рейтингах, чи цінують його диплом роботодавці, яка середня зарплатня випускників тощо. Така інформація є в широкому доступі у багатьох країнах, до яких їдуть українці, зокрема в Польщі. Варто лише зібрати її і структурувати.

Другий напрям – важливо пояснювати абітурієнтам та їхнім батькам, що для успішного і якісного навчання за кордоном потрібно досконало знати мову. Зараз навколо цього збудований певний бізнес –   різноманітні одно-двомісячні курси польської, що нібито дуже швидко дадуть необхідний мінімум знань, який дозволить навчатися у Польщі. Мовляв, а що тут учити, –   українська й польська мови схожі. Однак треба розуміти, що такий рівень може бути достатнім для спілкування на побутовому рівні, але його замало для якісного навчання.

Усе це можливо зробити, і це не потребує надзусиль.

Тенденція виїзду студентства за кордон простежується, і ми не можемо заплющити на неї очі та вдавати, що нічого не відбувається.

Оксана Онищенко,

Оглядач відділу освіти та науки Дзеркало тижня