За прогнозами ЮНЕСКО, країни не зможуть виконати свої зобов’язання в галузі освіти до 2030 року. Майже через п’ять років після прийняття державами-членами ООН Порядку денного в галузі сталого розвитку на період до 2030 року, прогнози ЮНЕСКО показують, що країни не зможуть виконати зобов’язання в сфері освіти, що містяться в Порядку денному (Ціль сталого розвитку № 4), якщо не буде досягнуто суттєвого прогресу в майбутньому десятилітті.
Згідно з цими прогнозами, які було зроблено напередодні Політичного форуму високого рівня з питань сталого розвитку під егідою ООН, щодо очікуваного прогресу у досягненні цілей сталого розвитку, у 2030 році кожна шоста дитина у віці від 6 до 17 років як і раніше буде позбавлена доступу до шкільної освіти.
Прогнози також показують, що 40% дітей у всьому світі не зможуть здобути середню освіту, а в країнах Африки на південь від Сахари, де кількість підготовлених вчителів знижується щорічно з 2000 року, цей показник досягне 50%.
Нову публікацію «Виконання зобов'язань: чи дотримуються країни наміченого курсу для досягнення Ціль сталого розвитку № 4?» було підготовлено Статистичним інститутом ЮНЕСКО та щорічним виданням «Світова доповідь з моніторингу освіти». Ці прогнози викликають ще більше занепокоєння, враховуючи, що досягнення Ціль № 4 передбачає ефективне навчання, а не зводиться до простого факту зарахування до школи.
Сучасні тенденції демонструють, що до 2030 року показники в галузі освіти в країнах із середнім рівнем доходу залишаться на колишньому рівні, а в франкомовних африканських країнах скоротяться майже на третину. Крім того, в разі відсутності стрімкого покращення ситуації 20% молодих людей і 30% дорослого населення в усьому світі як і раніше не будуть вміти читати до встановленої дати ліквідації неписьменності.
У Порядку денному в галузі сталого розвитку на період до 2030 року підкреслюється, що «ніхто не повинен залишатися позаду». Проте, серед найбідніших 20% світового населення тільки 4% людей закінчують середню школу в найбідніших країнах і 36% – в найбагатших. Такий стан носить ще більш гострий характер в країнах з рівнем доходу нижче середнього.
У 2015 році Всесвітня доповідь з моніторингу освіти виявила щорічний дефіцит фінансування в розмірі 39 млрд. доларів США для досягнення Цілі № 4. Однак з 2010 року обсяг допомоги на цілі освіти не збільшився.
«Для того, щоб проводити більш цілеспрямовану політику і отримувати найбільшу віддачу від кожного долара, витраченого на освітні цілі, країнам необхідні більш повні та якісні дані», – заявила директор Статистичного інституту ЮНЕСКО Сільвія Монтойя. «Дані – це не розкіш, а необхідність для всіх країн. Однак сьогодні менше половини країн світу можуть надати дані, необхідні для моніторингу прогресу в досягненні глобальної мети в галузі освіти. Який сенс ставити цілі, якщо ми не можемо відстежувати успіхи в їх досягненні? Покращення фінансування та координації необхідні для надання адекватної підтримки країнам, усунення прогалин в даних і, найголовніше, для досягнення прогресу до того, як ми наблизимося до встановлених термінів досягнення Цілей в галузі сталого розвитку».
У паралельній публікації Всесвітньої доповіді з моніторингу освіти «За рамками зобов'язань: як країни впроваджують Ціль сталого розвитку № 4» проводиться аналіз політик, які, як стверджується, впроваджувалися країнами з 2015 року для досягнення цілей в галузі освіти, а також наголошується на необхідності узгодження національних планів в галузі освіти з Ціллю № 4.
Манос Антонініс, директор Всесвітньої доповіді з моніторингу освіти, зазначає, що «країни по-різному інтерпретують значення глобальних цілей в галузі освіти. Це здається досить правильним, враховуючи, що країни підходять до вирішення цієї проблеми з різних відправних точок. Проте, вони не повинні відступати від обіцянок, які дали у 2015 році. Якщо зараз країни узгодять свої плани зі своїми зобов’язаннями, вони зможуть повернутися до наміченого плану досягнення Цілей сталого розвитку на період до 2030 року».
Із доповіді видно, що з 2015 року багато країн приділяють пріоритетну увагу питанням рівноправності та відкритості з метою виконання своїх зобов'язань. Так, учням корінного населення Болівії видають шкільні ваучери, плата за навчання для дітей з найбідніших сімей була скасована у В'єтнамі, а система переказів грошових коштів була введена для дітей-біженців в Туреччині і для дітей з серйозними порушеннями розумового розвитку в Південній Африці.
Навчання також має пріоритетне значення: третина країн світу створили відповідні механізми оцінки якості навчання з метою відстеження тенденцій через певний час, а кожна четверта країна проводить аналіз результатів навчання з метою внесення змін до навчальних планів.
Найменша взаємодія між національними планами і зобов’язаннями країн в галузі освіти проявляється у відсутності міжсекторального співробітництва, яке зазвичай складається тільки між закладами дошкільної освіти та охорони здоров'я, а потім між навчальними закладами та установами ринку праці.