Загальною декларацією з прав людини закріплено, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Усі люди мають право на рівний захист від будь-якої дискримінації, що порушує цю Декларацію.

З метою ліквідації дискримінації щодо жінок у Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок держави-сторони зобов’язалися включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у свої національні конституції та інше законодавство, встановити юридичних захист прав жінок на рівній основі з чоловіками, утримуватися від вчинення будь-яких дискримінаційних актів або дій щодо жінок та гарантувати, що державні органи, установи організації та підприємства діятимуть відповідно до цього зобов’язання. Ця Конвенція була ратифікована Україною 19 грудня 1980 року.

Україна підписала та ратифікувала у 2014 році Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, продемонструвала відданість європейським цінностям та взяла на себе зобов’язання «вживати заходи щодо досягнення рівності між чоловіками і жінками в усіх галузях, і зокрема, в політичній, соціальній, економічній і культурній галузях».

Принцип гендерної рівності закріплений у статті 24 Конституції України. Частина третя цієї статті безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок та чоловіків забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо. 

У Законі України «Про забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок» поняття гендерна рівність визначено як – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості щодо його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати однакову участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Державна політика нашої країни спрямована зокрема на утвердження ґендерної рівності та недопущення дискримінації за ознакою статі, у зв’язку з чим, чинне законодавство та проекти нормативно-правових актів підлягають ґендерно-правовій експертизі, яка проводиться Міністерством юстиції України. 

Так, у результаті ознайомлення з деякими Висновками такої експертизи встановлено, що положення Закону України «Про вищу освіту» та Закону України «Про соціальні послуги» не призводять до дискримінації за ознакою статі та здійснюють однаковий вплив як на чоловіків, так і жінок. Проте, положення Закону України «Про відпустки» є гендерно дисбалансованими на користь певної статі.

Рівність у трудових правах громадян визначається, в тому числі, Кодексом законів про працю (ст.21), відповідно до якого встановлений обов’язок дотримуватись рівності трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці. 

На виконання цієї статті роботодавець зобов'язаний: 

• створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;
• забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;
• здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;
• вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я умов праці;
• вживати заходів щодо унеможливлення та захисту від випадків сексуальних домагань та інших проявів насильства за ознакою статі.

З аналізу законодавства очевидно, що ще потрібно працювати над приведенням документів у відповідність до міжнародних стандартів. Проте, Україна вже активно працює над впровадженням принципу рівності чоловіків і жінок у національне законодавство.

Про рух у цьому напрямі також свідчить те, що у вересні 2020 року Україна отримала офіційний статус учасниці «Партнерства Біарріц» – міжнародної ініціативи щодо рівних прав і можливостей для всіх. 

Основними напрямами роботи, як учасниці «Партнерства Біарріц», є реформування законодавства у сфері соціальних відпусток, пов’язаних із народженням дитини та доглядом за нею – батько і мати матимуть однакові можливості по декрету; наскрізну інтеграцію ґендерного компоненту в освітній процес – впровадження гендерної рівності в освітні процеси, однаковий доступ до освіти хлопцям та дівчатам, незалежно від вибору професії; розвиток інклюзивного та ґендерно чутливого публічного простору, дружнього до сімей з дітьми та маломобільних груп населення – люди з особливими потребами матимуть рівний доступ до інфраструктури; забезпечення ефективної реалізації законодавства у сфері протидії домашньому та ґендерно зумовленому насильству – держава готова стати на захист постраждалих шляхом створення нових притулків, кімнат кризового реагування та надання різного виду допомоги; зменшення розриву в оплаті праці жінок і чоловіків.

Впровадження гендерної рівності є однією з важливих умов позитивних змін у житті демократичного суспільства загалом, соціально-економічного розвитку, реалізації прав людини та її особистості.