Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформував правову позицію у справі за позовом до Профспілки працівників освіти і науки України щодо зобов’язання надати інформацію (постанова від 13 листопада 2019 року № 61-29049св18).

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У травні 2017 року позивач (не член Профспілки) звернувся до суду з позовом до Профспілки працівників освіти і науки України про визнання дій незаконними та зобов’язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він звернувся із заявою до голови Профспілки працівників освіти і науки України, в якій просив надати роз’яснення щодо діяльності профспілок та розглянути вказане звернення у його присутності або у присутності його представника. Посилався на те, що він отримав лист від відповідача, в якому фактично не надано відповіді на поставлені у зверненні питання, крім того, відповідач не запросив його на розгляд звернення, чим порушив його права, передбачені статтею 18 Закону України «Про звернення громадян».

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати дії відповідача щодо неналежного розгляду його звернення незаконними та зобов’язання відповідача розглянути звернення у його присутності та/або його представників, а також надати відповіді на поставлені питання.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не є членом Профспілки працівників освіти і науки України й не надав документів на підтвердження його повноважень для представництва інтересів інших осіб, його звернення не відповідало вимогам Закону України «Про звернення громадян».

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що лист позивача не містив посилання на порушення його особистих прав та інтересів, а відтак підстав вважати, що він звертався за захистом своїх порушених прав не встановлено.

Ураховуючи те, що звернення позивача не було ні заявою, ні пропозицією у розумінні Закону України «Про звернення громадян», суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушень відповідачем права позивача бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, передбаченого статтею 18 вказаного закону. Позивачу була надана відповідь на його звернення, в якій повідомлялося про законність діяльності профспілки, а також щодо того, що питання правомірності звільнення інших осіб були предметом судового розгляду і будь-яких порушень виявлено не було.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач направив лист на ім’я голови Профспілки працівників освіти і науки України, в якому посилався на те, що до нього як до громадського діяча звернулися звільнені з роботи сторожі дитячого закладу оздоровлення і відпочинку з приводу незаконного створення у закладі профспілкового комітету, який дав незаконну згоду на їх звільнення. Ураховуючи звернення вказаних осіб та викладені ними підстави, позивач просив надати йому відповіді на запитання з приводу законності обрання профспілкового комітету.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків про законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та залишив їх без змін.

Крім цього, Верховний Суд надав роз’яснення щодо застосування норм статті 40 Конституції України, законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію» та висловив правову позицію з наступного.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про те, що на виконання вимог частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян» у визначені законом строки відповідачем була надана відповідь на звернення позивача, а доказів, які б вказували на порушення процедури розгляду звернення та порушення прав позивача внаслідок розгляду його звернення без його участі або участі його представника позивачем не надано.

У далекому 1950 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала усім державам святкувати 10 грудня як День прав людини, бо саме в цей день в 1948 році цією ж організацією було прийнято Загальну декларацію прав людини.

Коли вимовляємо вираз «права людини», зазвичай йдеться про невеликий набір прав і свобод, які найчастіше називають фундаментальними правами та свободами. Без дотримання цих прав неможливе нормальне існування та розвиток людини в суспільстві.

Існує чіткий перелік основних прав людини. Його закріплено в Загальній Декларації прав людини, прийнятій ООН 10 грудня 1948 року.

Загальна декларація прав людини закріплює:

•  рівність людей – всі люди народжуються вільними і рівними у правах;

•  недискримінація за ознаками статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії й за іншими ознаками;

•  право кожного на життя, свободу і особисту недоторканість;

•  заборона рабства і работоргівлі;

•  заборона тортур або жорстокого поводження;

•  право кожного на правосуб’єктність;

•  рівність всіх перед законом;

•  право на звернення до суду;

•  заборона довільних арештів;

•  презумпцію невинності і заборону зворотної сили кримінального закону;

•  право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання;

•  право на громадянство;

•  право на вступ до шлюбу;

•  право володіти майном;

•  право на свободу переконань;

•  право на мирні збори;

•  право на участь в управлінні суспільними і державними справами;

•  право на працю та інші права і свободи людини.

Також цей День є безумовним нагадуванням про те, що кожен громадянин своєї країни, чи то політик, державний діяч, чи то правник або лікар, виконуючи покладені на нього функції повинен працювати у першу чергу в ім’я людини.

Тема Дня прав людини у 2019 році – «Молодь виступає за права людини»

Цього року країни відзначають внесок та обіцянки молоді, яка прагне змінити світ на краще.

Із 1,2 мільярда людей у віці 15-24 років в усьому світі молодь – це кожна 6 людина.

Сьогодні живуть більше підлітків та молодих людей, ніж будь-який інший час в історії людства, і вони, як правило, краще освічені, здоровіші та мають більший доступ до технологій та інформації, які можна використовувати для відстоювання прав людини.

Молодь завжди була головним рушієм політичних, економічних та соціальних змін. В останні кілька років вони стояли в авангарді низових мобілізацій для змін. Участь молоді важлива для досягнення сталого розвитку для всіх.

Розширення можливостей молоді краще пізнавати та вимагати своїх прав призведе до глобальної вигоди.

Сьогодні підкреслюється роль молоді та їх участь у громадських рухах, щоб відстоювати права людини та внести зміни.