|
Право працівника на роботу за сумісництвом, тобто право реалізувати
свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення
трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в
установах, організаціях передбачено статтею 21 Кодексу законів про
працю України.
Питання щодо
роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і
організацій регулюється, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України
від 3 квітня 1993 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників
державних підприємств, установ і організацій», Положенням про умови
роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ,
організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України,
Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28
червня 1993 р. № 43, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України
30 червня 1993 р. за № 76.
Згідно із
зазначеними нормативними актами тривалість роботи за сумісництвом не
може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у
вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом
місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Оплата праці сумісників провадиться за фактично виконану роботу.
На працівників, які працюють за сумісництвом, у повному обсязі поширюється законодавство про працю.
Відповідно до
статті 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову
службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий
період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі
виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці,
оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного
стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної
демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із
бюджету середній заробіток.
|